Proverbs 3

Господи, не карай мене в гніві Своїм, і не завдава́й мені кари в Своїм пересе́рді, 1бо проши́ли мене Твої стріли, і рука Твоя тяжко спусти́лась на мене, 2Від гніву Твого нема ці́лого місця на тілі моїм, немає споко́ю в костя́х моїх через мій гріх, 3бо провини мої переросли́ мою го́лову, як великий тяга́р, вони тяжчі над сили мої, 4смердять та гниють мої рани з глупо́ти моєї. 5Ско́рчений я, і над міру похи́лений, цілий день я тиняюсь сумни́й, 6бо нутро́ моє повне запа́лення, і в тілі моїм нема ці́лого місця. 7Обезси́лений я й перемучений тяжко, рида́ю від сто́гону серця свого. 8Господи, всі бажа́ння мої — перед Тобою, зідха́ння ж моє не сховалось від Тебе. 9Сильно тріпо́четься серце моє, опустила мене моя сила, навіть ясність оче́й моїх — і вона не зо мною. 10Дру́зі мої й мої при́ятелі поставали здаля́ від моєї біди, а ближні мої поставали опо́даль. 11Тене́та розставили ті, хто чатує на душу мою, а ті, хто бажає нещастя мені, говорять прокля́ття, і ввесь день вимишляють зрадли́ве! 12А я, мов глухий, вже не чую, і мов той німий, який уст своїх не відкриває. 13I я став, мов люди́на, що нічо́го не чує і в у́стах своїх оправда́ння не має, 14бо на Тебе наді́юся я, Господи, Ти відповіси́, Господи, Боже мій! 15Бо сказав я: „Нехай не поті́шаться з мене, нехай не несуться вони понад мене, коли послизне́ться нога моя!“ 16Бо я до упадку готовий, і передо мною постійно недуга моя, 17бо провину свою визнаю́, журюся гріхом своїм я! 18А мої вороги проживають, міцні́ють, і без причини помно́жилися мої не́други. 19Ті ж, хто відплачує злом за добро, обчо́рнюють мене, бо женусь за добром. 20Не покинь мене, Господи, Боже мій, не віддаляйся від мене, 21поспіши мені на допомогу, Господи, — Ти спасі́ння моє!
22

Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів.

23 24Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний. 25Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений. 26Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м: 27„Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“ 28Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! Се́ла. 29У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте! 30А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона! 31Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного! 32Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, — 33забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь. 34Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! Се́ла. 35Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!